baker

Василя і Маланки

То деінде у вас Різдво найважнійшє, а тутойво, на Буковині, найважнійшє то є Маланка! Шо то нам тоті галицкі папірники, наші маланкарі -- ото сила! Правда, Маланка -- святкування, яке чи не найбільше залишило в собі того передхристиянського, язичницького. о не тіко в Європах на Йоль тра було поліно палити, а то дике полюванє забере, а у нас Маланку водили царі, чорт, (censored), смерть з косов, ну і медведяВуйка тєгнули, як без него. У-у-у, урсулє! Правда, хоч у світі найбільшє знают про нашу, вашківецку, Маланку, але шо там гріха таїти, свєто то наполовину молдавске. Тобто, це саме буковинське явище, а не карпатське чи, там, гуцульське.

Словом, хто не бачив, подивіться в інтернетах, що там на Буковині роблять на Василя, воно того варте. (Кажут, нинійший американский президент, хочь і вар’ят у всему іншому, але теж по подвір’ю вчера і нині Маланку водив...)

А отаку Маланку наш знайомий пару років тому зняв у Красноїльську. Це таке переважно румунське село близько коло границі. Село навіть за Сов’єтів було багате, ми там в пізньоперестроєчні часи недалеко в військових таборах були купували у мєсних їхній "коньяк" -- самогонку з настойкою горіхів, чаєм, цукром і всякою бурдою. Ой, яка то гидота… Але менше з тим, дивіться ось тут:


Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/105279.html.
baker

Хохлократія

Навколозеленські події останніх тижнів (як великополітичні, так і дрібні настрої в Україні) і те, що суспільство, крім порохоботських маргіналів, цілком нормально це все сприймає, черговий раз ілюструють, що минулого року демократія в нашій країні абсолютно виродилася в охлоратію. Власне, не лише у нас, охлократія зараз на марші багато де у світі, але у нас воно на контрасті добре видно. Ще у нас гарно видно з того, як лекго охлос ведеться на примітивні обіцянки і як, утираючись, ігнорує їх невиконання, що охлократія є банальною лохократією. І це теж явище досить універсальне, в США теж "Мексіка за стіну платить". А от специфічно українське явище це те, що наша охлократія є очевидною хохлократією.

Тут в інтернетах є одна бабуся, Чіха, з гідним поваги і заслуженим минулим і, в принципі, порядним теперішнім, але, з тої чи іншої причини, вона виділялася (принаймні, раніше, останні кілька тижнів на ці теми мовчить) нездорово-активним оптимізмом з приводу того, що "Зе -- це не так погано", "ще нема за що так лаяти його і його команду" і т. п. Так ця бабуся кілька разів, у відповідь на мої наїзди на узеленських і зазеленських, все закидала мені що я, мовляв, "можу вважати три чверті українців бидлом [за те, що вибрали отаке], але ні, народ знає, чого хоче". Бидлом я наш народ не вважаю, хоча іноді хочеться, але той факт, що у нас така маса не просо охлос, а ще і хохлос -- це я і справді так думаю... і дуже сумую з цього приводу. Хто не в курсі тонких відмінностей, поясню: хохли -- це майже те ж саме, що українці, ті самі борщ, сало, вишиванка і "Ойчийтокіньстоїть", може навіть, тимчасово, мова, але мінус гідність і свідомість*. І воно би нічого страшного, гідність і свідомість вимагають постійного самопідтримання, народи по всьому світі багато де умутряються жити без, але в умовах імперсько настроєної Москви під боком, хохли швиденько стають малоросами (а прагнуть, взагалі, стати ще й великоросами). Тому у нас, як у народу, два шляхи: боротися з хохлократією, або здаватися, та й по всьому.

Словом, будемо вважати, що це у мене програмний пост: боротися з охлократією і хохлократією у всі її проявах!

* Що таке свідомість і гідність, сподіваюся, ясно всім. Не всім очевидно, що ці дві властивості, хоч і різні, але взаємно необхідні: свідомість без гідності швидко деградує і тікає в підсвідомість, а гідність без свідомості рано чи пізно веде до швидкого зменшення самоідентифікації людини як українця.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/105046.html.
baker

Час і місце ad hominem

Моя дружина -- особа більш онлайн-публічна, ніж я, переважно, за рахунок трансляції своєї мистецької діяльності на ФБ. Ну, і крім мистецтва часом щось пише, а їй відповідають. В ці вихідні відповідали про її реакцію на ганебну здачу зазеленською адміністрацією беркутівців-убивць. Людина, яка їй писала, була типовим прикладом зеленоуруноофтальмології: абстрактні охи і ахи про обмін, і яка різниця, кого для цього довелося випустити. На спроби поговорити про те, що, можливо, різниця, кого випускати, все-таки, є, всякі різні ухиляння, які, наприкінці розмови, вилилися у щось типу “те, що ті беркутівці зробили, уже історія, про то можна забути”. І от, блін, що такій людині скажеш. Складніші думки в ту голову не помістяться, там, судячи за всім, чотири коротких звивини, дві взаємопаралельні, а між ними -- дві взаємоперпендикулярні (підказка: “I+I”), а короткі принципи типу того, що “забута історія обов’язково повториться” воно знехтує, бо то просто лозунг (підхід, по ідеї, вірний, але лише, коли короткі лозунги відкидають заради глибших ідей). Боюся, єдиний метод такому організмові щось доказати, це, наприклад, розбити машину, щоби воно собі все переламало, і забрати всі гроші, а потім віддати десяту частину його ж грошей, щоб заяву з міліції забрало. І мовчало, бо зламана рука і спалена хата -- то вже історія, а зайвих сто гривень в кишені це огого. Словом, найбрудніший і напримітивніший ad hominem рівня сумнозвісних “посели в себе 10 таджиків”, нічого іншого такий електорат не розуміє. :(

Подумав я таку сумну думку, і зрозумів, що, насправді, так, у ad hominem аргументів є місце в житті. Майже завжди, коли хтось не допускає можливості переходу на складнішей рівень дискусії (додаткові аргументи, неідеальні моделі, міркування меншого зла, тактичні в стратегічні плюси і мінуси і т. п.), але при цьому залишає за собою право судити опонента за його погляди, то ця людина заслуговує на особистий наїзд. Причому, це не означає, що людина обов'язково неправа, часто ускладнення не хочуть обидві сторони, тоді ad hominem може бути легітимним вирішальним фактором. Ось кілька прикладів:
- в суперечках навколо обміну полонених на беркутівців убивць слово колишнього полоненого або родини полоненого має більше ваги, ніж простотак, так само як і слово майданівця або родича постраждалого на майдані чи фронті має більше ваги, ніж простотак
- в суперечках навколо виховання дітей людина, яка має своїх дітей, важить на порядок більше, ніж хтось, хто лише згадує власне дитинство. При цьому людина, яка не лшие власних дітей виховала, а і, наприклад, дитячий лікар чи вихователь в садочку, має ще раз більше ваги порівняно з мамою/татом одного двох дітей
- в суперечках навколо того, як правильно вести себе з якоюсь певною категорією людей, яка, можливо, вимагає спеціального підходу (велосипедисти, представники національних чи расових меншин, мігранти, поліцейські, бездомні, злочинці, you name it), вага слів людини з беспосереднім інтерфейсом до названої категорії на порядок більша, ніж від когось, хто міркує про абстрактного сферичного велосипедиста у вакуумі.

Ну і так далі. Ще раз нагадаю, що такий підхід працює лише для випадків, коли ад гомінем замінює ускладнення дискусії. Ну і ще додам очевидне уточнення, що в якості аргументу ад гомінем такого типу може працювати лише якщо він ілюструє середнє по ансамблю. Наприклад, у прикладі з вихованням дітей, двадцятилітній стаж роботи в дитсадку може бути аргументом на користь того, що дітей треба вчити ходити на горщик, але ніяк не захистить гіпотезу того, що всіх дітей треба годувати лише сирою капустою, бо ідея про сиру капусту не є характерною для вихователів дитячих садків. На щастя, не є … :)

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/104722.html.
baker

Cacatum non est pictum

Пару днів тому вивчив прекрасне латинське прислів’я (див. заголовок), заодно додам новий теґ.

Експерти не дійшли згоди, що саме воно мало би означати в устах древніх римлян, мені ж видається, що це прислів’я на диво точно, хоч і поетично, описує однин стиль побудови аргументів, стиль, який часто попадається у людей, що страждають від одного цікавого синдрому. Не знаю, чи є уже для цього термін, я би це назвав “синдром конфлікту лояльності і деградації” (в кращих традиціях заумного філософствування, буду далі використовувати абревіатуру, СКЛД). Синдром такий: ось, людина вибирає якусь уособленість ідеї чи ідеології, якій вона лояльна. Ця уособленість може бути людиною або групою людей: той хто ідею придумав або сформулював, партія, яка цю ідею несе, уряд держави, яка за цею ідеєю збудована, та хоч телеведучий, який на цю тему віщає. Попервах з цим уособленням все нормально, і сабдж -- людина цілком адекватна, але часом так стається, що наша персона починає деградувати. І в цей момент носій СКЛД замість того, щоби залишатися лояльним ідеї, залишається лояльним персоніфікації цеї ідеї, але цього не помічає. Відповідно, чим більше центр персоніфікації, деградує, тим більше доводиться викручувати власну логіку.* Хорошим художнім прикладом такого викручення логіки є відома сентенція Пєлєвіна про білошвейку в борделі з роману “Ампір В”. Типовими прикладами з життя я би назвав деякі зразки аргументації особливо затятих трампістів (типу оповідань про безмежну чесність, неконфліктність і моральну бездоганність Трампа) або зеленістів про геніальну антикорупційність і позитивнореформенність Зе і Ко. Але найбільше аргументів стилю cacatum non est pictum мені попадалося таки у захисників російської імперської ідеї. Я, правда, давненько вже їх настільки глибоко не читав, але не думаю, що духовність, внутрішнє багатство і всесвітня справедливість, так характерні для їх світогляду п’яти і більше літньої давності кудись ділися. Тим не менше, мені аж цікаво би було почитати, як захисники Великої Расєї облагороджують одну з новин, яка попалася мені на очі минулого тижня: десь в Заураллі в школу чи то на “утрєнік” чи просто так прийшли бійці вохри і показали дітям майстер клас з розгону демонстрацій: “бий зверху”, “бий знизу”, все таке. Напевне ж, правильний носій СКЛД без проблем придумає, чому це добре і духовно, а сміятися з цього можуть лише злобні майдануті на всю голову піндоси і т. п. Словом, як де побачите таке пояснення, поділіться, цікаво ж, але самому шукати таки гидко.

* В якийсь момент синдром конфлікту лояльності і деградації зникає і залишається чиста і незамутнена лояльність вождю або партії, де аргументів уже не треба, партія чи вождь стають, як комуністична тероія матеріалізму, “всєсільна потому что вєрна”. Я говорю про стадію до того.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/104539.html
baker

(no subject)

Тут Яків Джерков питається, що я думаю про розвиток подій в трампоукраїнському шкандалі. Цілісної детальної картинки в мене для вас нема. Боюся, такої картинки нема майже ні в кого: більшість зацікавлених сторін не володіє фактами, а ті, хто володіє фактами, не зацікавлені і/або неспоможні збудувати з них цілісну картинку. Але можу поділитися одним чітким судженням, яке можна зробити і без цілісної картинки, і одною туманною історією, яка, може, кому цікава.

1. Судження: що би там не ставалося насправді з Байденами і “Бурісмами”, це ніяк не стосується справ про імпічмент. Тому що Трамп чи Джуліані плювати хотіли на те, що там ставалося насправді. Ніякого іншого пояснення тому фактові, що весь тиск на Україну був на предмет “оголосити слідство” а не “розпочати слідство”. (Іншими словами, це навіть не finding dirt on Biden but creating dirt on Biden, бо слідство ще невідомо як закінчиться, а публічне оголошення слідства на найвищому рівні створить достаточний рівень smear). Це вже не кажучи про те, що лише в рамках лютої алогічної конспірації і внутрішньої зради амерканський президент буде добиватися розслідувань вини американського громадянина за кордоном всякими кривими каналами без того, щоби хоча би приблизно щось таке розслідувати в США каналами прямими. Словом, як тільки хто вам почне розповідати, що це Трамп так пробував розслідувати молодшого Байдена, а чого це Конгрес Байдена не імпічає, навіть не слухайте, не третьте час. Воно банально намагається вас вдурити. (Варіант: вдурити не лише вас, але і себе само, щоби зайвих думок не думати, совість не мучила, всяке таке…)

2. Туманна історія: про те, чому, власне, Бурісма. Частково ця тема плавала в новинах в 14му, для мене ж це неперевірений інсайд з джерела, яке я залишу анонімним (Сам я в чесність джерела вірю на 100%, в правильну його інформованість десь на 75%). Якщо хто пам’ятає, в 10-13 роках був пік хайпу з приводу сланцевого газу. (Тобто, його і зараз добувають, і навіть більше, але саме хайпу зараз менше.) Одне з найбільших сланцевогазових родовищ в Європі -- в Україні, Донецька і Харківська області, з центром приблизно в приснопам’ятному Славянську. Розробляла це родовище компанія Шелл, все було чотко, але почався 2014 й рік, і Шелл, не бажаючи зв’язуватися з ризиками червої війни (їм того добра в Африці вистачає), звідти пішла. І інші пішли. З серйозних гравців залишилася Бурісма. Оскільки продовжувати це діло розробляти було важливо для економічної безпеки, а ще, оскільки на цьому можна було серйозно наваритися (скільки там було стратегічного мишлення, а скілъки жадності, хай кожен вирішує для себе), тому, з одного боку, на це діло накинулася Раша, недарма Гіркін саме на Славянськ націлився, а, з другого боку, саме це люто захищала українська влада. Саме тому, Бурісма мала серйозну державну підртимку і саме тому, зокрема, при владі і при грошах залишили Злочевського, який, з одного боку, свіжий регіонал, а з другого, з кучмівців, тобто, в достатньо хороших стосунках і з донецькими, і з дніпропетровськими, і ще хрін його знає, чиї він там гроші прикриває, крім власних.
Що з того всього випливає -- темна вода в облацєх, але зате дає отаке можливе пояснення того факту, чому Бурісму прикривали, причому, не лише легально, а і в плані публічного іміджу, і колишня влада, і нинішня. Ще раз, останнє речення -- це моє пусте додумування.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/104228.html.
baker

demographics

В коменті у Хуана Ґанді написав одне спостереження і раптом зрозумів, що раніше про це не задумувавася: щось дуже не так з іміграційною демогеографією Росії, ніякої гомогенності, навіть натяків.

Я ось про що: за всі роки проживання в Штатах, більше ніж чверть століття, я зустрів немало росіян, актуальних і колишніх, і про більшість рано чи пізно взнавав, звідки вони родом. І, о, диво: майже всі вони якщо не з Уралу/Сибіру, то або з Москви або Пітера. Не просто більшість, а майже всі. Винятків рівно чотири: дівчинка з Казані, пара з Нижнього і один придурок звідкись з Кубані. Плюс, четверо родом з регіонів, але їхали сюди, уже проживши немало в Москві або Пітері. Чому так? Де хоч якась різноманітність? Максимум, підмосков’я, але жили і працювали в Москві. Що в РФ не так в регіонах? У них там життя є? З України я знаю не аж набагато більше людей, але, блін, мінімум з кожної другої області хтось є, і не по одному, киян же від сили третина, ну, якщо з харків’янами разом, то половина, а тут… На карті у них якісь міста намальовані, всякі Псков, Новгород, Смоленськ, Орел, Тула, Волгоград... Воронеж, в кінці-кінців, ніби, досі не розбомбили, лише погрожують. Яке цьому може бути пояснення? При цьому, починаючи з Уралу і далі на схід у моїх знайомих з різноманітністю все ок: там не лише Новосиб і Є-бург, а Пермь, Томськ, Омськ, Челябінськ, Красноярськ, Кемерово, Владивосток, ще щось, не згадаю…

Я ще розумію, якби я таке спостерігав лише в дев’яностих, тоді більшість перестрінутих мною була або емігрантами по єврейській лінії, або науковими понаїхалами-аспірантами. А перші в РФ, крім столиць, не дуже жили, все більше в Україні чи Прибалтиці, (певно, тому, що ми усі такі завзяті антисеміти), а другі чогось майже самі фізтехи з емгеушниками. Але ж, зараз ефект лише сильніший, та і майже всі мої вищезагадні винятки саме з тих часів: пара нижегородців -- біженці-евреї, а дівчина з Казані --аспірантка-математик. До речі, тут ще цікавий паралельний ефект, ще сильніший, працює і для Уралосибіру: практично ніколи не зустрінеш росіян, які, хай через столиці/універи, але родом з міст менших за обласні центри. Крім Підмосков’я (яке де факто Москва), людини з секретного номерного інституту в тайзі і пари донокубанців -- лише той самий Хуан Ґанді, але я його лише онлайн зустрічав. Тоді як з України, знову ж таки, купа, принаймні, хто з західних областей.

У мене є п'ять гіпотез, ось, по мірі зростання русофобії і, імхо, імовірності:
* Чиста випадковість (не вірю, p-value того, що нерівномірність реальна там явно менше 1%)
* Збитки світоустрою: мій ангел-хоронитель спеціально відфутболює від мене неправильних москалів, щоби задурити толову (не вірю, мій ангел-хоронитель зайнятий серйознішими речима)
* Народ з расєйської глубінкі настільки патріотичний, що на чужбіну звідтам ніхто ніколи не рветься (це я пожартував)
* Народ з расєйської глубінкі настільки посконно-ватний, що навіть в часи миру-дружби-жувачки сам уникав мене, по очах читаючи антиімперські погляди
* Ну і, нарешті, остання: основна маса глубінної публіки там в плані інтелектуально-соціального розвитку і внутрішнього драйву така просунута, що ні самому насмілитися щось з собою зробити, ні могти/уміти щось таке, щоби тебе сюди взяли. Максимум, людина в РФ спочатку перебирається в столиці, потім, пообтершись і піднавчившись різного, вже линяє на Захід.

Як це не зверхньо звучить, але мені виглядає на суміш останніх двох пунктів, з серйозним зміщенням в сторону останнього. А ви що скажете?

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/104186.html.
baker

catch up

Два тижні тому, нарешті, закінчив один важливий позаробочий офіційний проект, який мене гриз і не давав спати з початку осені. В результаті котрого я толком нічого не писав, тепер навіть не знаю, як наздоганяти: бо ж думок-то, думок! Буду намагатися потрохи знову генерувати якийсь контент.

Для початку, коротко-сентиментальне: накачав собі архівних випусків Prairie Home Companion. Таки, Garrison Keillor -- геній. Настільки висококласних і талановитих радіоісторій і, особливо, особистих монологів у новій інкарнації передачі нема і вже, боюся, не буде. Нові коміки або беззубо–несмішні, або банально насміхаються з людей та хоч навіть з себе, але сміятися разом з людьми, люблячи і розуміючи їх, не вміють. Словом, дякувати богу за існування інтернет-архівів хороших передач. Технічне зауваження, кому цікаво: на сторінці Prairie Home Companion не архів файлів, а стрімінґ, але якщо подивитися код сторінки, то там легко знаходиться посилання на аудіофайл в mp3-форматі, причому, там легко вгадується логіка конструювання URL у них в архіві, щоби, якщо хто хоче скачати все, можна було написати простенький скрипт і не страдати.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/103710.html.
baker

ще задача з інтерв'ю

Тут вчора написав про задачку на співбесіді, яку я вважав тривіальною і дав кандидатові в якості перевірки знання Python’a. Я думав, то розминка на три хвилини, а кандидат за 20 хвилин не справився, а мені потім сказали, що вона не така вже і тривіальна. Раз мене читає хоча би кілька людей, які очевидно мають на порядок більше знань і досвіду в програмуванні в індустрії, ніж я, запитаю ще про одну задачку. Яку я теж вважаю тривіальною, правда, розрахованою хвилин на 15-20, але мені її поки що ніхто не розв’язав… Це я забагато від кандидатів хочу, чи чогось не розумію в людях, чи ще що?

Задачка: порахувати і видркукувати факторіал цілого числа між 0 і, нехай, 100. Видрукувати в американському форматі, розділяючи кожні три розряди комою. Наприклад:
>>> print_factorial(6)
120
>>> print_factorial(10)
3,628,800

Додаткова умова: не покладатися, що інтерпретер розуміє більше, ніж стандартний 32-бітний int, або 64 біт, воно на одно виходить.*

Кілька людей пробували, але поки що, принаймні, зрозумів, чого від нього хочуть, лише один: чувак з математичною магістеркою з Берклі, Правда, він теж не допрограмував до кінця, але то в нього проблеми з швидкістю генерації кода, думав він нормально.

Два запитання в зал:
1. Хіба це, справді, занадто складна задачка для 20 хвилин на Пітоні для людини, яка претендує на посаду Data Scientist, а то і Senior Data Scientist (scientist, Carl) з зарплатнею розміром в бюджет невеликого українського села?!?
2. Якого хріна всі (навіть чувак з Берклі), першим ділом, коли питаєш їх, як вони будуть програмувати факторіал, щось бурмочуть про … рекурсію? Нафіґа?!? Єдина гіпотеза, яку я придумав, це те, що в якійсь популярній книжці з програмування рекурсію пояснюють на прикладі факторіалу.

* Спочатку я про додаткову вимогу не казав, хотів, щоби вони самі здогадали, але виявилося, що я застарів, і нинішні Пітони, в тому числі і coderpad, собака, не мають верхньої планки розміру інтеджера. Коли мені перший кандидат (той самий математик з Берклі) спочатку тупо в лоб написав множення в циклі, я, хитро так, сказав: “ну, давай перевіримо”, і написав факторіал 44. А воно, зараза, видрукувало! Правда, без ком в потрбних місцях, але я, все одно, завис на кілька хвилин від такої підстави.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/103381.html.
baker

computer science education

Про Україну писати поки не можу: якось там все так погано і так швидко валиться, що ніякого конструктиву написати не можу, а деструктиву і так достатньо.
Тому про роботу.


Бурчу: оце сьогодні зранку проводив технічну співбесіду на предмет базових вмінь хоч щось програмувати (coderpad technical screen) у чувака, який, здавалося, мав би бути на порядки крутішим за мене, колись недофізика, зараз чи то дейта саєнтіста, чи то хрін зна шо. Пошукач на посаду Data Scientist'a мав бакалавра в CS з Індії. Не IIT, а Kanpur, але все-одно. Більше того, після пари років роботи мав ще і M.S. з Computer Science від Iowa State. Нехай Айова Стейт не в верхній десятці стейтів, але теж дуже непоганий універ, ну, судячи, за всіма іншими виходцями звідти, з ким доводилося здибатися. І ось від цього чувака я якось геть розгубився. Простеньке запитання по SQL він написав легко, легше ніж деякі, але програмування... Я ще якраз, перед тим, як просити щось складніше, хотів подивитися, як людина напише геть простий код, щось таке, що може знадобитися в повсякденній роботі і вимагає один рядок коду. Задача на хвилину (Хай на співбесіді буде не один, а кілька рядків, і ме хвилина, а п'ять.) Ну і попросив його написати мені функцію, яка, отримавши число на вході, поверне його десятковий порядок. Щось типу f(-10000)=4, f(2) = 0, f(0.002) = -3 і т. п. Чувак щось писав і говорив 20 (двадцять!) хвилин, але так і не отримав код, який би правильно порахував, принаймні, оці вищенаведені приклади. Нє, я все розумію. Сам, коли мені колись треба було таке написати лівою рукою не думаючи, першим ділом почав множити на ступені десятки. Та хай би і він починав, але...

Тут у мене кілька місяців тому була трошки дискусія в коментах про те, що означає університетська освіта з Computer Science, де мені багато хто розповідав, як зовсім не обов'язково знати те або інше, і як воно все зовсім не свідчить, що освіта стає гіршою. (Чи про гіршу освіту було в іншому пості? Забув.) Гей, дискутанти, як ви скажете, чи це занадто, хотіти від магістра-комп'ютерщика, який пише список знайомих мов (Python, R, Java, C++) і претендує на посаду Data Scientist:
- в принципі не змогти написати і відтестувати робочий код розрахунку десяткової ступені числа за 20 з гаком хв.
- в процесі написання функції не запитатися і не поставити ніяких перевірок на граничні умови (що робити з нулем, чи інпут у нас саме число, і т. п.)
- в процесі написання коду на Пітоні заявити тимчасову змінну на ім'я "type" (а коли виявилося, що ця тимчасова змінна не потрібна, потерти її не всюди, а залишити щось типу return type * (i-1), не жахаючись від побаченого)
- написату while-цикл без найменшої перевірки на безкінечність циклу (і попасти в цю безкінечність, і не бачити, що не так, поки я не сказав)
- не розуміти, що не так з умовою "if x<1" в задачці на розряд, навіть після того, як побачив, що відповіді для від'ємних чисел неправильні
- коли, після того, як з множенням або діленням на 10 в циклі в нього так і не запрацювало, і я десять разів запитав "а як би ще це можна було зробити", не подумати ні про десятковий логарифм, ні про форматований string
- на запитання, чи не бачив він колись чогось типу "...e+06" чи "...e-12" не вдарити себе по чолі з криками "but of course", а сказати щось типу "ну да, воно так якось пише,коли числа дуже великі"
- не знати, як заставити інтерпретер вивести число в такому форматі (нагадую, що у нього там в списках ще і Джава, і Сіплюсюлюс)
- коли я вже все показав, не подумати, що воно str, а не int, і не знати, як конвертувати
- ...

При цьому, він чесно знав основний синтаксис, і (респект) після двадцятип'ятихвилинного плавання на цій найпростішій темі бадьоро написав сіквел запрос і навіть не геть здувся на запитанні про цикли в графах. Правда, код про графи писати було уже ніколи, та і пропонував він його писати неправильно, але знав слова stack, queue, pop, breadth-first, depth-first....

Ну як так може бути???

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/103141.html.
baker

динозаври

Чи то "уходіт наше поколєніє" (ц), чи я переоцінюю своє вміння копіювати стилі... У нас тут фірма спонсорує таку собі "get to know your coworkers" штуку: посилають тебе з випадковим співробітником попити кави в якусь з кав'ярень неподалік, щоби познайомитися ближче, побалакати не про роботу, а потім, для додаткового social inclusion'а, запостити фоточку чи малюночок в локальному чатику. А що фоточки я дуже не люблю робити, то пощу віршики з закосами під різні стилі. На закос під хайку і лімерик публіка якось відреатувала, а сьогодні мене потягнуло на американську класику. Ну і надиктував на телефон, поки чекав на каву з пундиком, щось таке:

In the land of California
By the Bay of Salty Waters
Where the groves of Old Sequoias
Gave the way to tow'ring buildings,
Stands a city full of riches
(Though unquestionably filthy)
Known by name of San Francisco.
There, on mighty street of Market
At its busy intersection
With another street, the Batt’ry,
By the Figure of Mechanics
Stands a corner Coffee House
Owned by Peet and named accord’ngly.
(ну і т. п., насправді, нецікаво)

Хоч би одна холєра сходу розпізнала, звідки це! Хоча мені видається, що очевидно...
Очевидно, ж, хіба ні?

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/102812.html.