?

Log in

No account? Create an account
У мене складні стосунки з релігією, але шлюб в церкві я таки брав, хай і сприймав то скорше як етнічну традицію, ніж церковне "таїнство". Але знаєте що? Я горджуся тим, хто саме вінчав нас з Юлею. Тоді я того всього не знав, просто отець Василь мені видався приємним і розсудливим чоловіком. А зараз таки горджуся. І схиляю голову. Я то про нього знав весь цей час, мої рідні з родиною його жінки якісь знайомі, то ми були в курсі, а зараз і в газеті написали, щоби люди знали і могли вибрати, де храм і служба Божа, а де -- кидалово для лохів:
https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/ne-mozhna-zmuchitis-borotis-za-batkivschinu-video-50394?fbclid=IwAR3TKeDOyBjozjkIhYxAGxGFDFKivjjpLCoXQpfekEcXhAxdWdT7BmizBVU

Отець Василь служить в греко католицькій церкві на вулиці Капеланській в Чернівцях. (З приємністю взнав, що саме так переіменували Нікітіна, і добре, давно пора.) Написав би про іншу чернівецьку церкву, "центральну"- кафедральну, але не хочу в одному пості змішувати щось хороше і згадки про те московське лайно. Одне скажу: коли в сов'єтські часи там була картинна галерея і міський скверик, там було на порядок більше духовності і людинолюбства, ніж зараз.


* В дитинстві мене жахливо дратувало, що мене заставляли слухати службу божу з Ватікану. Ну як, заставляли, ніяких покарань не було, але я знав, що бабця дуже засмутиться, якщо я відмовлюся., то слухав. Спочатку я не знав, чому саме так, по радіо, знав лише, що не можна про то розказувати поза межами родини. Потім, коли став трохи старшим, взнав про те, що бабцин тато, греко-католицький священник з Верчан з-під Стрия, був фактично мучеником за віру, його заарештували і відправили в табори за відмову перейти в православ'я, погодившись, заодно, трошки співпрацювати з таваріщєм капітаном, він помер чи то ще на етапі, під кінець, чи то одразу по приїзду в табір. Знаючи це, я тим більше не міг відмовити бабці в тому, щоби постояти, коли був вдома в неділю рано, коло неї коло радіоприймача, хоч релігійності в мені стало лише менше. (Не хочу виглядати кращим, ніж є: не раз і не два мої правдиві почуття з приводу релігії доходили до рідних, що їх, знаю, ранило.)

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/102281.html.
Рекламую відео про себе самого. Мене там, правда, "айтішніком" назвали, але то таке :)
https://ukrainian.voanews.com/a/san-francisco-ukrainian-tales-/5103368.html?fbclid=IwAR2eCiQJlS7eGKvn4zYRovQOifFzd-8G_fW4rPOab3lPWvhhEoU-mFWL6P4

Який я айтішнік, сьогодні день перекладача, от і я теж примазався:
Я про цю книжку пару разів писав, див теґ mother goose.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/102009.html.

З коментів

Мій песимізм щодо нинішніх подій в Україні базується зокрема на тому, що не просто реакція/регрес, а ще й перемога змішаного з популізмом пост модернізму без жодної чіткої конструктивної ідеї (там єдина чітка ідея була і досі не помінялася -- «порошенко поганий», в кількох формулюваннях, в кожній наступній ітерації все більш грубих). Попередні рази, регрес завжди ставався в формі очевидної реакції Совка, чогось, що мало, хай і брехливу і неправильну, але хоч якусь ідеологію, з якою можна було сперечатися і боротися. Коли за минулі років двадцять якась сила вигравала вибори, чесно чи ні, то в цеї була хоч якась платформа. Грубо кажучи, людям обіцяли “виберіть, ми будемо кращі, ніж папєрєднікі, бо ми інакше робитимемо (раз), (два) і т. д.” Ну і, відповідно як тільки (раз) чи (два) не матеріалізуються, або матеріалізуються, а світле майбутнє не наступає, так влада стає менш популярною, а конкуренти з ними борються. Такий механізм забезпечував, хай і повільний, але прогрес. А зараз меседж скоротили до “ми будемо кращі ніж папєрєднікі, бо ми не вони”. З таким не посперечаєшся: що би зеленський і ко не робили, “ми не вони” залишиться в силі. Тому вони продовжать мати досить серйозну підтримку аж до того часу, поки масам раптом не стане дуже погано. Але якщо стане погано, то погано стане всім, цього я не хочу. Гірше того, навіть після того, як маси будуть готові міняти цю владу, ще дуже довго в пам’яті народу первинною буде абсолютно циніча думка що “всі вони хочуть лише влади, тому без різниці кого на кого міняти”. Людям так буде простіше думати, ніж визнати самим собі свої помилки. А цинізм — це дуже шкідливо, його лікувати довго... Воно все і само по собі сумно, але при цьому у нас війна і ворог під боком, і нема ніяких підстав вважати, що Україні дадуть потихенько перебути всі ці проблеми і дочекатися позитивних змін самих по собі, як це сталося в дев’яності і ранні двотисячні.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/101766.html.
Ось, моя книжечка з’явилися ще і на Якабу;
https://www.yakaboo.ua/ua/100-kazok-mami-guski.html
А ще вона десь зараз на Львівському Форумі. Правда, скорше за все, нічого не виграє, але то таке.

Ну і тойво. Якщо хто в наших краях: в 4:00 презентація приміщення української церкви на Folsom & 7th

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/101441.html.
Друзі, хто в околицях СФ. В цю суботу, 2019.09.21, приходьте на сан франциську презентацію наших з Юлею книжок: "100 казок Мами Гуски" і "Дракон це вам не динозавр". Презентація відбудеться в 16:00 в приміщенні української православної церкви в Сан Франциско Святого Михайла (345 7th St., San Francisco, CA) на першому поверсі. Буде прикольно, конкурси, подарунки, пісеньки, ... книжки можна купити з підписом. Примірників книжок на цьому боці Атлантики поки що небагато, а обидві книжки надзвичайні, тому приходьте! Особливо, якщо у вас діти в допідлітковому віці, їм повинно сподобатися. Та і в підлітковому теж. :)

Якщо кому хочеться дивитися на речі в фейбуці, то осьо:
https://www.facebook.com/julia.kosivchuk/posts/10220147011451433

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/101308.html.
Хто слідкує за “новими” українськими “політичними силами” 1, 2, той, може бачив відео, як один з нинішніх економічних “міністрів” кілька років тому вчив студентів писати доноси. (Хто не бачив: ютуб, пошук на “милованов доноси”. Заодно зверніть увагу, як в Україні в часи розгулу націоналізму притісняють російську мову .) Воно, звичайно, мало що хто коли студентам розповідає, але якось моторошнувато, коли отаке “хто” командує сектором економіки твоєї країни. А перед тим, кажуть, розробляє КМБ для зеленовибраних “слуг народу”. А ось вам ще один штрих до портрету цього видатного гуманіста спеціаліста з теорії ігр:

Офіційні урядові папери пишуть, а вікіпедія не перечить, шо це конкретне “хто” кілька років до 2004 вчилося в аспірантурі і заробило собі дохтірську дисертацію з економіки в University of Wisconsin - Madison, він же UW Madison, він же просто UW. Так вийшло, що я в ті роки теж мав приємність навчатися, а потім працювати в UW, хоч і не в економіці. І, така вже в мене компанійська натура, я самовпевнено вважав, що хоч трошки, хоч боком, але майже з кожним представником пост-сов’єцьких людей в універі я в ті часи перетинався: з ким дружив, з ким пробував подружитися, з ким тусував на вечірках у купи друзів. Точно пробував зустрітися, якщо вичисляв хоч кого з України…, та будемо щирими, будь звідки з екс-ссср. І донедавна вважав, що, принаймні, серед аспірантів і постдоків, охопив таких усіх, ну скільки там їх було? А якщо кого не зустрів, то хоча би про нього/неї чув. Доказів цьому всьому я, звичайно, не маю, не хоче мені вірити на слово, не вірте, але так було. І тому мене дуже здивувало, що ім’я Тимофія Милованова, не просто аспіранта зі слов’янським іменем, а ще і земляка, пройшло попри мене. Це йому треба було зовсім не цікавитися життям земляків і екс-земляків, щоби на всіх тих відповідних тусівках його не лише не бачили, але про нього і не говорили.

Ну, але всяке буває. Може. Мало що, може йому цікавіше з американцями було пити пиво на матчах “борсуків”. Але хоч на тому факультеті, де він вчився, про нього мали б знати? Благо, друзі серед російськомовних аспірантів на економічному на початку двотисячних у мене були, досі дружимо. Написав одній такій знайомій, Т, … але і вона про Тимофія Милованова не чула ні разу. Порилася по старих імейлах в ящику… і там ніяких слідів. Жодного! Я собі, правду кажучи, не можу уявити, щоби хтось учився в межах кількох років від мене на одному факультеті, а я про нього не знав, не чув і ніколи не перетинався електронно. Фізиків я знав 100% аспірантів свого року і плюс-мінус років п’ять, математиків: може, плюс-мінус три, серед хіміків, комп’ютерщиків, інженерів, біологів і т. п. — не всіх, але колишніх “совків” — точно всіх. Т, котра моя знайома, — теж компанійська людина, на економічних і фінансових спеціальностях це необхідна риса, а тут — ні біта інфомації…. Це вже не просто треба тусовок уникати, це вже треба ну дуже спеціально шифуватися, яка б не була причина: мізантропія, паранойя, понти, чи ще щось. (Я, на всякий випадок, перевірив: в бібліотеці UW дисертація від його імені є.) Словом, отаке спостереження, висновки придумуйте самі

1 Якщо подумати, то в даному контексті і “українськими” теж треба писати в лапках.

2 До речі, маю підозру, що множина людей, які слідкують за тим, що роблять зеленополітики, практично не перетинається з множиною людей, хто за цих політиків голосував.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/101020.html.

програмне

Якось печально все. Ото живеш з розумінням, що в тебе в країні стається лютий пи... гаплик, а ти нічого не можеш поміняти, зокрема тому, що більшість твоїх земляків (на відміну від, скажімо, ранніх двітисячідесятих або ранніх двотисячних) думають, що все кльово, так і має бути.... І зовсім неясно, що робити. Потихенько допомагати армії, тим, кого знаєш. По можливості, щось робити в бік культури, книжку свою маркерувати, чи що. А поза тим невідомо. Кар'єрою, зайнятися, чи що? Щоби, коли народні настрої поміняються, було більше грошей на корисні цілі... Якщо ще буде той народ, а то з нашим, як пишуть криворукі перекладачі на РБК, монобольшінством, за пару місяців можуть такого на назеленкувати, що потім за покоління не розгребеш.

Словом, таке. Але треба щось час від часу писати. Хоч про боротьбу за рівні права у всіх, а рівніші у деяких в США, хоч про книжки, хоч фотки з діточками постити.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/100804.html.
Не люблю зайвий раз називати людей ідіотами чи дурнями, бо ніколи не знаєш, може воно не дурень, може, на голову розумніше за мене, айк’ю за двісті, чи скільки там має бути, а веде себе як дурень, бо негідник або інфантильний мудак. Але в нинішньому процесі масового позеленіння люди, так враження, не лише подуріли, але і здруніли. Як казали кось у нас -- зійшли на пси.

Про дешевеньких тупих овець не писав лише лінивий (ок, я теж лінивий, але оце зараз пишу)
Про, масове захоплення публіки від панських наскоків на митницю і потім від статистики, як через ті наскоки, ніби, різко виросли прибутки, і про то, що це брехня, теж, хто слідкує, бачив.
Але воно таке всюди, не лише на самому верху.
Волонтерська організація, з якою я працював кілька, мала серед активних учасників в Україні чоловік 20, всі активно працювали на фронт і армію,… а до літа цього року залишилося три, решта позеленіли. … і перестали хоч щось робити, бо “ну так все ж добре, тепер все буде добре і без нас”….
Давній знайомий, навіть, колись, хороший знайомий. Видавався і патріотом, і порядною людиною, і вже точно вихованою людною… Зазеленів, так оразу оголосив всім навколо себе, щоб навіть не пробували казати йому нічого поганого про Зе, бо він “в команді” Доріс до нардепа, і оце стоїть там і під час виконання Державного Гімну … селфі клацає! (Хоча, може, то вплив прізвища, Мазурашу? Може, Маза Раша винна :))

І таке, куди не плюнь -- всюди гниє. Як ото, знаєте, картопля на світлі, теж коли зеленіє, то псується, бо то зелене -- завжди токсин. Зроблю для такого новий теґ: гнила картопля

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/100387.html.

C++

Навіяло розмовою в попередньому пості, зокрема питанням, що потрібне, а що ні для спеціаліста “з комп’ютерних наук”. Причому, запитання стосується не спеціаліста в плані “entry-level software engineer”, a людини, яка має наукову ступінь з Computer Science, отриману в університеті. Зокрема, там Хуан Ґанді висловлював сумнів, чи справді такому спеціалістові потрібне знання C++.

Моя думка така: для конкретної позиції в конкретному проекті можна не знати майже нічого. Можна успішно працювати “програмістом”, не знаючи жодного сортувального алгоритму, або не відрізняючи поінтер від значення, або не розрізняючи лінкований і індексований масиви і т. д. Тому що мало які де бувають проекти, впевнений, що кожен конкретний, навіть нацентральніший на вашу думку, спеціально конкретний шматок комп’ютерних знань, може в задачах конкретного проекту ніколи не попадатися. Але якщо ми говоримо про університетьску освіту, то, все-таки, потрібна якась універсальність базового набору. За визначенням :). І хоча точного визначення конкретному набору знань, потрібному для обґрунтування претензій на універсальність, дати, напевне, і не можна, але на інтуітивно-світоглядному рівні воно, холєра, майже завжди ясно. Скажімо, на оціночному рівні, я би підрозумівав, що людина з університетською освітою програміста повинна би була розуміти більшість класичних програмістських жартів, типу того, що АК-47 є найефективнішим засобом перетворити зі стека в чергу. Правда, і тут все пливе, все міняється. Наприклад, нові комп’ютерщики вже не сміються з напису на футболці “GOD is REAL!... unless declared INTEGER”. От і сіплюсплюс або щось з його когорти теж часом потрібний. Як інакше зрозуміти, чому рже пара студентів, їдучи в автобусі після безсонної ночі перед терміналом, хоча все, що було сказано це “- Можеш підсунутися ближче. - Не можу, але я буду на це сидіння показувати пальцем.” (Знаю, що банально, але, коли не спав 24 години, воно чомусь чіпляє.)

Дисклеймер: сам я не ніяких ступенів з computer science не маю, просто колись давно збоку стояв.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/100243.html.

Tags:

Ура! "100 Казок Мами Гуски" вже можна купити онлайн в Україні:
https://bookopt.com.ua/100-kazok-mami-guski.html

Порядка $7 за книжку, або трохи менше $6, якщо брати оптом. Не знаю, чи шлють вони за кордон, і, якщо шлють, то скільки за то хочуть. В Штатах / Канаді можна замовити у мене (хоч прямо тут, особистим повідомленням), пересилка недорога, зате ціна відчутно вища, $20 за примірник.

(Вважайте, що теґ не "promotional", а "shameless self-marketing") Буду вдячний за популяризацію. Книжка кльова, таких перекладів на українську ще не було, а які були, ті слабші і нудніші. А вже ілюстрації просто крутіші за все, що ви собі могли уявити!

Ось ще розворот для привернення уваги (клац to збільшити):
"Algy" and "Jack be nimble" translations

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/100015.html.

куди все котиться, shortread

Рекламно інформаційна панелька на Файерфоксі підкинула статтю про девальвацію якості освіти в Британії. Якщо коротко, то там про те, як падає якість університетів, як втрачається ціна високих оцінок, і звідки воно береться. Відповідь: комбінація форпрофітності і того, що заохочує держава. Стаття про ВБ, але те ж саме я чув десятиліттями від батьків про Україну. Те ж саме спостерігав за десять з гаком років на різних ролях в американських університетах. Я так розумію, що те ж саме всюди: рівень вимог до учнів/студентів падає з кожним роком, система це лише заохочує. В школах все те ж саме. Можна отримати ступінь/диплом, майже нічого не знаючи і не роблячи. Все одно не виженуть: всі інші так само нічого не роблять, серйозно вчаться лише одиниці, які це роблять для себе, але статистику це не міняє.

Насправді, я не знаю, чи є метод це якось вилікувати в сучасних умовах. Варіант не звертати уваги, що студенти не тягнуть, не працює: спробуйте в американському універі поставити половину "двійок", а тут ще ж ситуація найкраща, бо, по ідеї, студент може брати кожен курс хоч до безкоченості, аби платив. Та і то, в другій ітерації воно вже не працює, як не працює і в соціальних універсететах інших країн, як не працює і в американських школах. Неможливо вимагати від навчального закладу вчити всіх і, одночасно, вчити добре. Переконаний, якщо дозволити школі/універу виганяти макроскопічну частку кожного класу, то вчитися будуть сильно краще. Але таке, на жаль, існує лише в ситуаціях неконтрольованого, нецільового зовнішнього фінансування. Ну, або якщо самих університетів мало. Я досі пам'ятаю розповідь знайомого чеха. Більше 30 років тому він розповідав, що, шкода, Празький Університет уже не той, якість навчання впала: вони виганяють менше половини студентів за перший курс. (ЧИ то за чотири роки? Вже забув.) Шкода, що більше ніде так, здається, не вчать. Правда, я чув хороше про Каролінску в Швеції... може, там?

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/99737.html.
Всі аеропорти, де я колись пересідав з літака на літак і нервувався, що там щось не так влаштовано чи погано продумано! Так-так, це я до вас звертаюся! O’Hare і JFK. Charles de Gaulle і Dulles! Heathrow, так-так, навіть Heathrow! Та що вже казати, навіть Бориспіль! Перепрошую! Ви – не найгірший аеропорт для пересадки! Найгірший — Торонто, як там його звати, YTZ.

Ніколи знову! Ніколи (standard disclaimers applied) не буду літати через Торонто! Вже 30 років як я літаю майже щороку, найчастіше — більше, ніж раз на рік і з пересадками, а такого ідіотизму ще не бачив. Принаймні, коли пересідати звідкись в США: анти-продумана система пересадки і анти-професійні працівники. У нас було 4 (чотири) години, багаж за-check-in-нений напряму з Києва до Сан Франциско, і готові посадкові квитки на літак туди ж, але ми навіть не мали часу нагодувати дітей і, перепрошую, зводити їх до туалету. Чотири перевірки документів, причому, перша на виході з літака, так що чекаєш в черзі в прожареному сонцем некондиціонованому рукаві. Довжелезні коридори і малесенькі ліфти, коли на ліфт треба чекати в окремій черзі і двома візочками з двома дітьми в один ліфт не влaзиш. Персонал настільки diverse, що чи то ще не вивчив мови і не розуміє, чи то вирішив погратися в свої азіятські статусні ігри і бреше в очі, чи настільки захищений профспілкою, що банально тупий, але посилає тебе не туди, каже неправду, на спробу уточнити посилає нафіґ, на спробу піти до іншого персоналу -- не пускає. Сек’юріті такий обкурений, що обслуговує одну людину хвилин п’ять, і це ще нам повезло, що з дітьми була невелика черга. Апарати для автоматичного сканування паспортів не працюють, і жодної людини коло них, щоби допомогти. Зате потім — три панянки з беджиками в хіджабах, щось пліткують між собою, замість того щоби допомогати, а коли просиш поради, махають рукою в простір: «ну, не вийшло тут, то ставай в чергу сюди» «Черга сюди» — це американський паспортний контроль, який складається з 1 (одного) активного перевіряючого і 2 (двох) супервайзерів в кінці зала. (Це черга для US citizens & rezidents, для іноземців з візами агентів більше, але у них і процедура складніша.) Ну і вишенька на торті: той самий супервайзер від бордер патруля, один з двох. На момент постановки в ту чергу ми вже були геть вимучені і зденервовані, тому я затормозив і подумав, що у нас до літака не 40 хвилин, а 20. Запереживав і запитався у жінки, яка котролювала окрему чергу для інвалідів, чи є процедура прискореного проходження. Та відповіла, що нема, хіба черга нас пропустить. Вся черга перед нами, чоловік десять, то почула, всі повернулися до нас і самі ж сказали: та що ви мовчите, ідіть перші, звичайно! Ми зраділи, почали проходити..., і тут це прикордонне бидло, супервайзор бордер патроля, зіскакує зі свого ослінчика і, розмахуючи руками, біжить до нас з криками “ніяких змін у черзі! або ви ідете назад у самий хвіст черги, або виходите з черги геть і ідете куди хочете, лише не на літак This is my operation! Як я скажу, так і буде!" Я, чесно кажучи, охрінів. Не бачив такого ніколи, скільки не перетинав різні кордони, навіть в Україні. Навіть в Радянському, мать його, Союзі і навіть, раз якось давно, в РФ. Чи то вони заразився від решти Торонтонського бардака, чи то за останній рік всюди так охаміли, trump empowerment & stuff... Найгірше, що, з дітьми на руках, і не посперечаєшся, він же, холєра, справді має всі можливості тебе нікуди не пустити.

Словом, ну його все. Через Торонто не літаємо і підтримуємо лише політиків, які обіцяють прикордонників максимально вздрючити. Теґ "повбивавби" давно мені не видавався таким доречним. Щиро бажаю допоміжному персоналу торонтонського аеропорта масових скорочень і погіршення умов роботи, дизайнеру аеропорта шестимісячного поносу, а супервайзору прикордонників -- всього того ж, але в комплекті і в квадраті.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/98912.html.

100 Казок Мами Гуски

Ура! Вчора, нарешті, я презентував на широку публіку книжку перекладів англійських народних дитячих віршиків a.k.a. nursery rhymes: "100 Казок Мами Гуски". Книжка двомовна: сотня вибраних популярних віршиків, паралельно оригінали і українські переспіви. Саме переспіви: я хотів максимально українізувати віршики, щоби там були не Gregory Griggs, а Григорій Петрук, не "Dr. Forster went to Gloucester" а "Доктор Стахів йшов у Рахів" і т. д. На підготовку книжки пішла якась неміряна кількість часу, але все, наршеті, сталося. Абсолютно геніальні ілюстрації до кожного віршика намалювала моя дружина Юля Косівчук. Взагалі, то було сімейне зусилля: мої діти були першими слухачами і критиками, верстав усе мій брат Нестор, a мама допомагала боротися з редакторами, які все норовили заставити мене писати все "нормативною" літературною мовою, а не живою мовою Галичини і Поділля. Видало книжку прекрасне харківське видавництво "Крокус".

Ось така обкладинка:
Mama Huska - obkladynka

Ще раз скажу, що ілюстрації Юлі Косівчук абсолютно геніальні, кращі, ніж я міг собі уявити. Лише на форзац можна, не перебільшую, медитувати:
100 Kazok Mamy Husky - Forzac

Я був здиваваний, коли взнав, що більшість з цього українською ніколи і не перекладалося, а кілька віршиків, які перекладалися, були зроблені, імхо, досить таки наспіх. Але то все в минулому, а зараз ви, нарешті, можете читати з дітками (і дорослими) і про відомих з "Аліси" персонажів, таких як Гойдик-Йойдик (Humpty-Dumpty), Вертотам і Вертотут (Tweedledum and Tweedledee), чи Панна Чирвів (Queen of Hearts), і про кошенят, які загубили рукавички, і про таємничого Лелика-Вечорелика (Wee Willie Winkie), який вкладає діток спати, і про корову, котра перестрибнула місяць, і про Матусю Гуску, і про всіх-всіх-всіх.
100 Kazok Mamy Husky - rozvorot

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/98808.html.
У нас кажуть, день мовчання перед виборами, але то бздура. Он, вчора ввечері на 1+1 замістъ зазначеного в розкладі популярного турецького серіалу пустили замаскований під правдиві новини годинний (!) наїзд на Порошенка, як він, насправді, заодно з Медведчуком п'ять років працює на Путіна проти України. Народ прийшов ввечері подивитися мильну оперу, а тут таке, причому, в такий момент, що і не встигнеш розказати, яка то брехня. (1+1, однако, а то дехто вже і забув думати про Коломойського).

Словом, я не офіційне ЗМІ, мені можна, тому напишу звертання в пустоту (все-одно ніхто з трьох моїх читачів, хто голосує, не поміняє своєї думки). Але мушу написати, бо, чого вже замовчувати. дуже боюся, як воно далі буде в Україні. Хай я останні багато років, переважно, живу не тут, але регулярно проводжу макроскопічну частину життя саме тут,:тут у мене родина/друзі, мова/культура, участь в політичному (я лише тут голосую), суспільному, культурному, та навіть економічному житті. Фактично, вся моя позапрофесійна діяльність, від волонтерської до всяких суттєвих хоббі зав'язана на Україну. І зараз я боюся, що багато з того, чим для мене була і є Україна, під загрозою або знищення або подальшого розмиття в зеленій муті. І боюся я не приходу до влади конкретних політиків, вони якраз впливають на речі лише дуже локально в просторі-часі, а того, скільки моїх земляків підтримує невідомо кого і невідомо для чого. Я думав, спостерігав, але так і не зрозумів точно, чому ж стільки народу раптом стало думати і діяти саме так, але щось вимальовується. Основна зовнішня причина -- масована медійна атака на західний курс України, яка об'єднала прямий тиск з боку РФ, старпьорський совкодрочизм, всепоглинаючий тиск імперськості через мову і культуру, і кілька основних векторів олігархічно політичної боротьби в Україні. Кілька внутрішніх причин: одна -- така сама, як кругом у світі, епідемія падкості на популвзм, друга -- звичне для нас заперечення суспільством минулої влади (особливо це видно на головному рупорі суспільної аквиності, ЗМІ: єдиний раз, коли українські журналісти обливали гімном актуальну владу достатньо акуратно, так, що та влада втрималася, було коли влада голоснішим журналістам різала голови). Але ще одна внутрішня причина, я так бачу, що народ раптон ... "втомився" (їх в тому значною мірою переконали, але ж треба бути готовим так переконуватися). Мовляв, всі вони, депутати, однакі, тому проголосую назло. Принаймні, всі ті люди, які перейшли в Слуги чи Голоси, яких я колись вважав одночасно і достатньо мудрими, щоби не повірити серіалам, і достатньо свідомими, щоби бути мотивованими жити в незалежній і самостійній Україні (на жаль, багатьом воно таки пофіґ, чим далі від Галичини, тим більше) вони... таке враження, що вони просто здалися. Тобто, вони не чекають від нової влади нічого ліпшого, а голосують за тих чи інших тому, що, ну, а може станеться чудо.

До чого я оце веду: а не треба здаватися. Нам всім далеко не так погано, як було нашим предкам після кожної з світових воєн, та навіть у дев'яності. І кожен раз, потрохи потрохи, воно таки потім ставало ліпше. Причому, чим ближче до заходу і дальше від москалів, тим ліпше ставало. Поки борсаєшся, воно стає ліпше. Тому і прошу вас, всіх, хто думає, що втомився, чи що воно все одно: ви сходіть завтра, проголосуйте. Не любите Порошенка настільки, що рука не піднімається голосувати за ЄС, голосуйте за когось іншого з прозахідних; Голос, Батьківщину. Та хоч Самопоміч чи Свобода, якщо локально. Аби не за оппоблоки чи "слуг". Хай ваші навіть не виграють, аби не здаватися.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/98334.html.
попередня версія була слайдшоу під реміксову версію. А тут так, як мало бути спочатку:



Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/98138.html.

вибори, тв

Кілька днів жив без нормального комп'ютера, зате з телевізором. Ну як, "з телевізором" -- два вечори підряд мав сумнівне задоволення посидіти якийсь час перед екраном, коли там показували передвиборчу агітацію.

Якщо коротко:
Треш і катастрофа. Мій песимізм на предмет наявності здорового глузду у земляків лише росте. Чим популістичніше, чим нахрапистіше, тим більше вони його люблять.

Tрохи розгорнутіше:
З десятка партій, чию рекламу довелося подивитися, єдина партія з нормальною рекламою, сюрпрайз, -- ЄС. Чіткий месидж, цивілізований стиль. Ще відносно нормальна рекламка у партії Гройсмана. Ми такі технократи, все вміємо, будемо далі вміти. Відрази не викликає, але і особливої довіри теж. Досить аморфно.

Решта партій не займається ніякою передвиборчою агітацією чи, страшно сказати, інформуванням громадян, ні. Решта партій займається рекламою і маркетінґом в гіршому смислі цього слова: маніпуляцією емоцій і думок людей, без будь якої конкретики. З них найпримітивніші (і, з огляду на печерність електорату, найефективніші) -- зеленослуги, a найцинічнобрехливіші -- зажиттівці. Кілька популярніших партій дають приблизно однаковий мікс популізму, нахрапистості, залякування і булшіту навколо їх основного то чіткіше, то менш чітко сформованого мессиджу. Хоча, віддам ще одне "най" голосовакарчуківцям. Вони найнеприємніші, але не по абсолютній шкалі, а в смислі моторошної долини (uncanny valley). Виглядають майже як люди, але не люди. (З цеї точки зору гройсманівці, та і порошенківці, теж в цій долині, але вже по цей бік осі ікс, вже позитивні, а голосяни сидять прямо в мінімумі.)

Пара слів про месидж:
зажиття: чистої води реваншизм совка, можна показувати агітплакат восьмидесятих, буде те саме. Люди в касках і костюмах ідуть дорогою, як комісія з обкому, а бруднолиціші люди в касках дивляться на них на фоні великих будинків, типу, фабрик чи то шахт. "заберемо владу, відкриємо заводи, щоби хороша робота і високі пенсії. А ще повернемо всюди російську мову і не прогнемося під захід."
Ні слова про війну, про корупцію, про бізнес, про закони, ні про що. "Голосуй за номер один в списку. А ще ми знизимо тарифи!" Повний і незамутнений пи... ой, перепрошую, богомолець. Я не знаю, що я би міг сказати людямвиборцям, які на них ведуться без того, щоби ці виборці, назло мені, не захотіли проголосувати за ще більший богомолець.

зеленослуги: (голосом диктора) нагадуєМо виборцям, будьте уважні, на виборах можна випадково помилитися, дивіться уважно, лише кандидати, де пише, що висунутий від слуги народу є справжніми народними депутатами, слугами народу. (ДО речі, тут cheeha вчора писала, що як це так, слати людям смски, мовляв, що голос може не пройти, то треба голосувати за ЄС. Цікаво, такий мессидж як я оце пишу, він законний в правильний?) Друга реклама: тату, а ти, правда, за зеленського? Правда, синку. Класно, ми всі такі класні. Ну і після всього слоган рівня гопника на стадіоні: "зробимо їх знову".
Про війну ні слова. Та, взагалі, ні про що ні слова, чисто шпана, яка побила когось одного і женеться за іншим товпою з криками "ура, ми їх сдєлалі, зараз ше раз сдєлаєм"

Удар: якийсь незрозумілий мессидж від кількох різних типів, максимум аморфності.
Про війну ні слова.

Гройсманівці: теж аморфно, але на фоні кількох людей, які кажуть щось типу "ми технократи, знаєм, що і як робити, будемо робити"
Про війну ні слова.

Ляшко: голос ЛЯшка "не віддамо землю, за Україну!", голос диктора "всі бояться влучної критики Ляшка", аграрна партія, ура. До речі, хоч якийсь месидж/
Про війну ні слова

Батьківщина: (комплімент їм: кількість Вони мінімальна): ми хочемо міняти все на краще, вміємо працювати, то будемо працювати. (В принципі, теж непогано, от лише теж нічого конкретного.
Про війну ні слова, але, здається, було щось в зображеннях

Саакшвілівці: Міхо іде під якимись конструкціями з металевих трубок і не надто чітко, але дуже агресивно говорить щось про корупцію, але з таким акцентом, що неясно, що він там каже. АЛе про війну, здається, ні слова.

Голос: говорить голосом вакарчука. Повторює месидж зеленського, що у нас останні кілька років була погана влада (які були альтернативи ні слова), це все через них, у нас зараз війна і суд... це все з корупціонерами суд і війна, ми їх засудимо, всіх, нафіг! Образ ручки, яка ламається, як у Яника, тільки на цей раз ручку ламає Вакарчук, говорячи, як він всіх корупціонерів і ворогів засудить, щоби все було суперкльово.
Про війну ні слова.

Що цікаво, всі партії першим ділом критикують Порошенка, між собою критики майже нема. Хоча здавалося б.

Отака печаль.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/97998.html.
Тут в коментах у Якова-a-Джеркова, який недавно цитував мій пост про шок від того, що в Україні "нема" війни, якісь мудрагелі щось писали, що "всьо правильно", що "не можна же жити тільки війною". Видно, ідея того, що між "лише війна" і "забули про війну бо усталі і оно нам нє нада" може бути ще багато стадій, їм недоступна. Тим не менше, справді, лише війною жити не можна і не треба, тому ось, до вашої уваги, новий кліп від моєї дружини. "Кочовер реґґі", знято в Чернівцях минулого тижня.


Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/97664.html.

Україна, замальовки

Один з кращих методів відчути, що стається в Україні, принаймні, регіонально — поїздити в маршрутках і послухати, що говорять люди межи собою. Зокрема, я, нарешті, поспостерігав наживо лохторат Зєлі. Ось два приклади, які є, не побоюся цього слова, прямо-таки архетипами:

1. Виходці з Совка . («Дама» трошки за 60, говорить російською. Когерентність розповіді я намагався передати, як міг.)
-- Ох, як я не люблю на базар єздіть, я такая злая послє етава, даже муж мнє гаваріт: ти такая злая становішса. Ну а што дєлать? З етімі пенсіямі, з етім всєм. Проклятая перестройка! І скольки оно єщьо так будєт? І наш, тоже, обєщал столька всєво, а тоже нічєго нє дєлаєт. ... Лучше би дальше дєлал свой Квартал... Ну а Парашенкаб што, лучше !?! Всє ані адінаковиє! А юмор у нєво харашо получалса. Я же тоже етім занімалась. Я же культпрасвєт работой занімалась! Ах, какіє я мєропріятія організовивала! Дєвятиє мая, восмиє марта! Ні аднаво канцерта нє прапускала! Ех, тепєрь уже єта всьо нікаму нє нада. Нєту больше тахіх канцертов! Праклятая перестройка! Ето всьо із-за ніх! Ну, нічєво, пасмотрім єщьо!

2. Нове покоління (Молодий чоловік, років 30-35, не більше. Говорить українською, з домішками регіонального діалекту і суржика)
-- ... а він його питає: а покажи мени свій телєфон. Шо це у тебе, айфон? То ти такий багатий? А яка в тебе зарплата? Нашо тобі зарплата? Всьо! Уволєн! З понеділка можеш на роботу не приходети! І таке саме по всій граници.
-- (...відповідей співрозмовника я не чув. То старий дідо, мудріший, тому, на всякий випадок говорив тихо і без запалу...)
-- Шо-шо? Нє, ще не уволили. Тож не так скоро. То же ше там всі старі сидят. То тіко як нову раду виберем, то будуть уже інші, то за який рік-два все і буде як має бути.


Тут вчора чи позавчора бачив у когось перепост з гіпотезою, що «слуги народу» — то сучасні більшовики часів громадянської. В плані популізму і конструктивного потенціалу — на то і виглядає. В плані сили ідеології і деструктивного потенціалу — сподіваюся, що ні. Екстраполюючи в майбутнє, ця перша, котра комуністичний масовік-затєйнік, явно, коли розчарується, піде в аналог наступної ітерації тих же більшовиків — в сталіністи. Другий — явний романтик і просто не гігант думки. З тих, котрі металися між більшовиками, Махном і ким попало, хто більше наобіцяє щастя прямо вже. Може піти куди завгодно. Моя думка — таких других, якщо грамотно з ними горовири, ще можна спрямовувати в нормальне русло. Що робити з першими — не знаю в принципі. Не можу придумати для них ніякого методу, крім залякування. Нічого конструктивного вони не вміють і не знають і активно не хочуть вміти і знати.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/97314.html.
Приїхав на місяць в Україну. Такого глибокого шоку у мене від приїзду не було, напевне, ніколи, а такого депресивного враження не було десь з середини дев’яностих.

Шок перший: тут нема війни. Зовсім. Тобто, взагалі. Ні в новинах, ні в аналітиці в ЗМІ, ні в промовах політиків, ні на білбордах, ніде. Знайомі добровольці їздять, шваґро відпочиває після ротації, друзі з фронту пишуть… а більше ніде війни нема . Єдине про війну, почуте з телевізора, це слова якогось харківського, чи що, політика, що “люді усталі от войни, ані ґатови на всьо, лішь би больше нікакой вайни”. Ще в Чернівцях якихось солдатів часом в формах десь бачу, а за півтори доби в Києві взагалі нічого. Зате гулянка безкінечна і невпинна. Заодно нагадав собі, чому я ніколи не любив Києва: крім огиди, ніяких яскравих емоцій і не було. Поділ гуде музикою з кожної вулиці, дискотеки/концерти, кафе/клуби, дорогущі машини і свято, свято… Лише посеред Майдану самотньо стоїть зварений з осколків а-ля Трон Мечів трон війни, коло якого навіть ніхто не фотографується.

Шок другий: ніяких проблем з владою нема. Минулими роками, коли я тут був, коли не включиш телевізор, звідтам постійний потік негативу про те, як в Україні погано жити, яка влада продажна, як все погано, кругом сміття, отрута, їжа неїстівна, дороги розвалюються, ціни високі, вороги злі, чиновники корумповані, все валиться і гниє, люди бідкаються, а влада розводить руками. Зараз же…., ні, якісь новини ще є, але порівняно з минулими роками майже непомітні, і критики влади нема зовсім. Хіба лише де про вибори, але там переважно про те, яка минула влада нехороша була і як вона, така сяка, хоче втриматися.

Шок третій. Вірніше, просто третє спостереження, якраз воно не шокує: народ радісно гуляє і забув, що щось було не так, але, холєра, щось відчуває. Якась напруга в повітрі висить, правда, на відміну від попередніх разів, напруга якась геть неконструктивна. Чи то я надумую? Але таке враження, що народ відчуває, що щось буде, але, на відміну від попередніх разів, відчуття набагато більш приречене, що буде щось погане і остаточне.

Тут пані cheeha, спостерігаючи Україну з якихось, таке враження, досить ватних новин, оптимістично висловлюється, що все не так погано, і що український народ не такий дурний і не може в своїй більшості собі хотіти зашкодити. Ну-ну,.. З того, що я бачу, український народ якраз і є такий дурний. Так, воно стається не вперше і не вдруге. Так, не лише наш народ такий дурний. Але від усвідомлення того якось не легше.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/97257.html.
Ну як, про нас. Українська недільна школа при цекрві Св. Михайла в Сан Франциско, де я один з учасників, щоб не сказати, активістів, минулого місяця організовувала святкування Дня Матері, а про це діло візьми і напиши американський емігрантський тижневик Юкрейніан Уіклі. Ось:
http://www.ukrweekly.com/uwwp/san-francisco-parish-celebrates-mothers-day/

Мені до знимки тицьнули в руки баняк, бо кругленький, найбільше на кухаря схожий. Хоча неправда це все, в баняку хтось інший щось варив, а я пік хліб і солодке.

Отака от лажа, засвітився при православній цекрві, але то випадково, не подумайте, я щирий католик! Просто в СФ в греко-католицькій церкві священник -- трохи неприємний тип, то я, поки він там, католик на відстані. Дуже зручно! :)

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/96992.html.

Latest Month

October 2019
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Profile

baker
malyj_gorgan
malyj_gorgan
Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner