?

Log in

No account? Create an account

Romania 2: уроки життя

П'ятий день в Румунії.

Моє перше враження про основну різницю між тут і вдома не помінялося, а лише поглибилоя і вкорінилося. Якщо 25 27 років тому, одразу після падіння Чаушеску, люди, приїжджаючи "з румунів" або через румунів приїжджаючи "з турків", розповідали всякі жахи, які зводилися до того, що тут ще гірше, ніж в Україні, то зараз воно навпаки, і сильно навпаки. І якось воно особливо болюче сприймається, тому що на перший погляд тут ну все точно таке саме, як вдома. Особливо, якщо порівнювати з Чернівцями і Западенщиною взагалі: старі будинки такі самі, городчики і поля такі самі, подвір'я садиб такі самі, лиця людей такі самі (а це непросто, навіть в Центральній Європі уже народ інакший, а в Штатах "наших" за версту видно)... Все майже як вдома, але є, як казав Вінсент Вега, little differences. Люди... про людей в наступному пості. Але дороги -- трохи рівніші і набагато чистіші. Дірок в асфальті, зламаних сходинок, розколотих бордюрів -- менше. Взагалі, менше зламаного, якось воно все виглядає так само, але працює. Від дощової каналізації до будочки, де продають квиточки на тролейбус. Працює так, як працювало би в нас, не будь спочатку совка з його дурними ідеями, а потім не кради у нас так все... Навіть ні, справа не лише в тому, щоби красти, справа саме в тому, щоби менше понтів і більше діла.

Простий приклад: тротуарні плитки і інша урбаністична косметика. У нас (всюди в нас, в Чернівцях ще далеко не найбільше), люблять ремонтувати дороги / площі / інші шматки міста з помпою. Багато так. Грошей трохи вбухують... а через місяць або рік воно ламається і гаплик. Найкраще це було видно на 600-ліття міста, коли понтову плитку місцями клали прямо на ґрунт, де її повимивало водою в перші ж тижні, але не лише тоді. Пам'ятників по Кобилянській понаставляли, університетські корпуси і вокзальні зали обмацькали, "ремонти" поробили -- очі рябить від кованого металу, дерев'яних дверей, скульптур з завиточками, парканів з мурованими опорами... А воно де через пару місяців, де через пару років пішло горбами, провалилося, обносилося, заржавіло... І все, виглядає не багато, навіть не нормально, а -- жалюгідно. А тут, принаймні там, де я дивився, в Сучаві і Клюжі, такого нема. Університетські будиночки і гуртожитки простенькі, куди їм до ЧНУ, двері звичайні, але на стінках максимум плями від дощу, а не обдерта тинька і оббита цегла. Дороги в спальних кварталах не обов'язково бездоганні, тротуарчики вузенькі... але між ними можна проїхати візочком і нема розмазаної повсюди землі і болота. Пам'ятники, крім кількох центральних, які того варті, скромніші, але не виглядає, що десь, аби поставити дурний пам'ятник, знесли єдину тролейбусну зупинку з пристійним дахом (знову Чернівці, ріг Головної і Шкільної).

Словом, помпи менше. Не так багато. Зате працює навіть через якийсь час.

І не треба мені розказувати, що це просто у нас начальство вибирає найдорожчі проекти, щоби найбільше вкрасти, а оскільки крадуть, то все потім і валиться. Все точно так само і на рівні бізнесів, і на рівні просто людей. Магазинчик новий ставили кілька років тому -- на сходах дорогуща плитка, вікна/двері шикарні... А зараз плитка обвалилася, раму вікна перекосило, ой, всьо. Поставити за ті ж самі гроші якісніші сходи без каменю і дашок без понтів над вікном з дешевшою рамою -- і досі би стояло! А люди? Пройдіться подивіться у нас по передмістю, скільки шикарних, без перебільшення, хат почато... і кинуто. Або, ніби, живуть, але поряд назавжди недобудована якась халабуда. Або все добудоване, паркан коштує так, що ще одну хату можна було поставити, подвір'я заасфальтоване так, що можна на машині вчитися їхати... а дощовий злив забило, і після кожного дощу хоч плавай. Прикладів неміряно, навіть в простих і недорогих квартирах все те ж саме: понтів більше, ніж можливостей, і за рахунок цих понтів не працює навіть те, що мало би прекрасно працювати за ті ж самі гроші.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/83844.html.
Новий теґ -- Romania
Мене тут нелегка занесла сюди на кілька днів, сьогодні був перший.
І знаєте що? У мене море позитивних вражень. Ніби, холєра, таке саме як вдома, а придивишся таки інакше. Так, в ряду послідовних наближень за шкалою "як можна жити" Румунія ближче до України ніж, думаю, навіть Польща, не кажучи про Чехію, не кажучи про безмежно далеку Німеччину. Але вони хоч і близько, але попереду, і на у них є багато чого навчитися. Я буду писати ось такі дорожні нотатки, що мені сподобалося, може, кому цікаво.

День перший.

Ранок такий, що майже ніч, Чернівці -- Сучава
Дорога з Чернівців до кордону на наші гроші прекрасна. Порівняно з дорогами з Чернівців в інший бік. Але там трясло, хай і несильно, а на дорозі з кордону до Сучави, хоч виглядало так само, а трясти перестало, аж я заснув. Здавалося би. (А найгірше, що я потім спросоння забув в автобусі торбинку з перекусами на день. Решта їжі то дурниці, але хто мені відшкодує прекрасний сирник а вишнями, який вчора Жанна спекла? Хто, я вас питаю?!?)

Просто ранок. Сучава.
Автобус приїхав на 2 години раніше розкладу (певно, розклад врахував можливість застрягання на кордоні). Часу було купа, то я прогулявя пішки до залізничного, загулюючи на бічні вулички, прогулюючись навколо церков (неділя рано, всюди служба і люди всередину не поміщаються) і перевіряючи локальні магазини. Потім вокзал, поїзд.
Спостереження:

День Сучава -- Клюж-Напока
Блін, 7 з гаком годин, якось довго, плюс, навіть в першому класі в туалеті папір забули завезти... Але, все одно, якось приємніше. Люди сидять тихше, нікого не чути, лише двоє діток голосніше говорять англійською. Благодать... якщо в туалет мати свій папір :)

Вечір. Клюж.
В Сучаві думав, що то, може, випадковість, але Клюж підтверджує: Румунським містам вдається створити неповторно приємну сонну літню атмосферу в місті, з пустими вулицями і запахом дерев. Чому в нас не так. Хоча я, звичайно, скажу лише за Буковину, Галичину і Київ, може, де воно і є....

Загальне враження: Чому нам би всім навчитися в румунів? Простій максимі: менше понтів, більше якості і смаку!

Завтра буду підганяти факти під цей принцип.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/83644.html.

Tags:

думки з-за океану

Перепрошую всіх, кому не відповів на коменти в попередньому пості -- я тут прилетів в Україну, то в мене не виходило писати, поки готувався до подорожі, літав з малими дітьми, і потім звикав до десятигодинної різниці в часі, що нетривіально, коли діти не сплять в протифазі.

Пара спостережень і думок за тиждень з гаком:
1. Новини з США такі, що краще їх не знати :(
2. В Україні дивно: всі переконані, що стало гірше і "нічого не помінялося", а коли приїжджаєш раз на два роки, то чомусь виглядає, що стало, хай несильно, але ліпше, і навіть видно зміни на краще.
3. Перший раз за роки бачу включені телевізори, в них говорять депутати і претенденти, тут передвибори президента. Рівень популізму зашкалює. Як подивишся на якогось Ляшка, то аж противно, а подумаєш, що хтось за нього голосує, так аж плакати хочеться. А потім згадаєш про те, кого навибирали і як зараз слухають в Америці, то плакати хочеться ще більше. Причому, від порохоботів популізм і рівень дискусії не вищий ніж антипорошенківців. Печаль глибока.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/83315.html.

Jun. 27th, 2018

Писати про останню політику тяжко: писати про таке без емоцій нереально для істот з нервовою системою хоч трохи більш розвинутою ніж у кільчастих червів, а писати з емоціями нема смислу. Але доводиться :)

Екскурс в минуле, для атмосфериCollapse )

Так от, стосовно типового "но оні вєдь нарушілі закон", сказаного про нинішніх емігрантів колишніми мешканцями Страни Совєтов, а зараз патріотичними гамериканцями. Деякі з них, хто вважає себе особливо вумним, ще скаже про dura lex awk lex чи щось подібне. І в кінці кожен, як тільки згадаєш йому про гуманізм і історичні паралелі, закічнить глибокодумним "а што ви прєдлагаєтє ?!?"
Що я пропоную? Гм... Ну, не пропоную, звичайно, так, подам у в форматі "добре би було якби"

Добре б було, якби для всіх, хто отаке зараз каже, оце взяли і перевірили, деталі під катомCollapse )
І ото якби таке добребулоякби втілити в життя, то мало що стало би справедливіше і приємніше, а, якщо з конфіскацією, то це ж скільком справжнім біженцям допомогти можна би було! Бо якраз у багатьох з тих біженців прямо зараз нема країни, де не треба боятися, що, можливо, завтра їх пограбують або і спалять. Не кажучи вже про той самий ефемерний pursuit of happiness.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/83162.html.

гріш ціна

Повторю тут свій комент в дружньому блозі:

Якщо хто чесно (якщо стрімить крадені трансляції, то ще хоч приблизно ок) дивиться матчі чемпіонату світу з футболу на москві, то чим це якісно відрізняється від тих, хто досі веде в ерефії свій маленький business as usual? Ну і що, що війна, боїнґ, в'язні і вбивства по всьому світу? Типу: ми проти, але то все занадто дрібчинчково, не пропускати ж чемпіонат світу!!!

Пхи!

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/82700.html.

Jun. 8th, 2018

Хороша стаття про расизм і шкоду непропорційних реакцій. Не те ж саме, що я писав пару тижнів тому, але багато дуже правильних думок і ще більше релевантних прикладів. Автор багато пише про те, як, цитуючи його ж, "we treat isolated incidents of alleged racism like nascent global pandemics." І теж вважає, що користі від цього зараз мало, а шкоди більше.

via rsokolov

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/82560.html.

дибр про чужу людину

Позавчора мама їздила до Львова, на дев'яностоліття тети Ірки. Каже, гарно все вийшло, особливо сподобалося, що тета Ірки і її родина, люди, які пережили таке (деталі нижче), тим не менше, залишаються оптимістами. Я думаю, може, саме тому, що пережили багато, вони і не бідкаються, як ото ми любимо...

Я коли дитиною їздив до бабці в село, мене часто малим возили і до тети Ірки до Болехова, і до її сестри в Долину. А мамина молодша сестра колись навіть жила в іншої тети Ірчиної сестри в Франківську. Я тоді якось не дуже розумів, що то все за люди: ніби, не родина, а настільки близькі, що постійно спілкуються, переписуються, допомагають... Лише потім, коли я підріс, мені почали трохи розказувати, як воно все колись було насправді. Тоді я і взнав, що тато тети Ірки, отець Орест, колись був парохом в селі між Калушем і Долиною, де після війни опинилася моя бабця. А зналися вони ще з перевоєнних часів. Мій прадід тоді був священником під Стриєм, а священничі родини, щоб не сказати роди, добре зналися між собою: того мої і знали особисто і Бандер, і Шухевичів, і Стецьків. Хто не знає, після війни тих греко-католицьких священників, які відмовилися переходити в енкаведешне православ'я, арештовували і відправляли в табори, така от релігійна свобода. Мамин дідусь загинув одразу після етапу, толком навіть неясно, де, а отець Орест вижив, і його рідні теж вижили. Хоч і працювали на лісоповалі разом з ним і літом, і зимою: і старші брати, і сімнадцятилітня Ірина, і тринадцятилітня глухоніма Оксана. Двом наймолодшим донькам було десять і шість, вони не працювали, правда і до школи їх теж не посилали, тому молодша потім, коли повернулися з заслання, вчилася з мамою, хоч була на два роки старша.

З тих дітей, які валили ліс колись на Тюмені, більшість уже померло. Але глухоніма Оксана ще живе і пише спогади про правду радянського счастлівого дєтства. А дев'яностолітня Ірина, хоч уже і не все добре пам'ятає, і не ходить, а їздить на візочку, але святкує дев'яносто років і навіть умудрилася потанцювати з кимось із внуків, прямо так, на візочку. Дай їй бог через десять років ще ліпше відсвяткувати.

Маленька деталька: в ресторані, де була вечірка, замовили лише їжу -- родина хоч велика, але небагата. Але ресторан, з нагоди того, що це не просто так свято, а 90 років, сам заплатив музикантам, в якості подарунка ювілярці. Молодці вони там у Львові. А я бажаю всім нам, не дивлячись на всі лиха і перешкоди, жити гідно і не втрачати оптимізму. Якщо ми будемо готові танцювати, навіть коли ноги перестануть тримати, то життя нам підкине і музику, і нагоду, нікуди воно не дінеться.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/82392.html.
Хороша стаття (ессе?) на Блумберґу:
https://www.bloomberg.com/view/articles/2018-05-22/americans-polarization-is-hardening-into-hatred

Те ж саме, що я безуспішно намагався передати в парі своїх останніх постів про расизм, лише узагальнене Та і раніше вже кілька разів бідкався на тему того, що суспільство, з усіх боків, надмірно дихотомізує будь-які конфліктні питання. Автор статті трохи занадто, як у нас казали на вулиці, "давить умняк", політичне маніхейство, мовляв,... але в цілому дуже гарно, хай і високим стилем, пише правильні речі. Процитую одну тезу, співзвучну моїм марним закликам не мішати расизм і профайлінґ:
If people accuse you of being aligned with the forces of darkness, you might well respond in kind.

І ще одну думку, де автор цитує Джо Байдена, який цитує Майка Менсфілда:
"it’s always appropriate to question another man’s judgment, but never appropriate to question his motives."

Почитайте цей текст, він того вартий.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/82161.html.
Тут пару тижнів тому у мене був пост з нехарактерно для цього блогу довгою дискусією, хай і повільною (щоб на складні теми говорити, мені треба думати, отака дивна звичка, це вимагає часу і емоційних сил, тому часто і відповідаю не одразу). В тій дискусії виплило посилання на новину, яка чудово ілюструє все те, що я і хотів в тому пості сказати: чому з усіх точок зору погано і шкідливо утотожнювати расизм і расовий профайлінґ. В трьох словах: сталася неприємна ситуація, в якій одна чорна дівчина відчула себе справедливо ображеною, хоча всі учасники ситуації вели себе абсолютно коректно і ніякого расизму не демонстрували. Але образа вилилася в таку суспільну і медійну реакцію, яка ні до чого доброго не приведе, а скорше за все ще і роздмухає расову ворожнечу. Тепер в деталях:

Частина I: профайлінґCollapse )
Отака ситуація. Ніхто не хотів нічого поганого, але якось все вийшло незаслужено хріново.
Але це ще не расизм, а ось те що почалося далі...
Частина II. РасизмCollapse ) А так -- доводиться черговий раз собі нагадувати, щопросто серед тих людей, які то все пишуть, можуть бути такі самі расисти або банально інтелектуально нечистоплотні особи, і тому треба бути дуже обережним, коли формулюєш в собі хоч скільки-небудь емоційну думку на глобальні проблеми.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/81705.html.
Якщо ви думаєте, що не вмієте годувати, а завтра вам треба прийняти купу гостей і нагодувати їх доброю вишуканою домашньою їжею, не потративши фіру грошей (насмажити гірку млинців до баняка ікри просто як двері і завжди достатньо вишукано, але троха задорого на 20 чоловік), то ось вам ідея: печеня з яловичини (ака гов'ядини). Можна таку саму робити зі свинини чи телятини, хто як більше любить. У нас тут завтра в недільній школі святковий обід з нагоди дня матері, готують, відповідно, чоловіки, я якраз печу таку печеню, тобто, дві. Як хочете, можете подивитися:
Покрокові інструкції зі знимками.Collapse )

Часу це займе багато, але вашого часу на кухні лише хвилин 20 до початку духовки і потім 8-10 разів по хвилині на перевертання. Ну і потім хвилин 15 гратися з вийманням, перекладанням, нарізанням... Але зате буде смачно і вишукано, не соромно до найурочистішої нагоди і найвимогливіших гостей.

Смачного!

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/81359.html.

Tags:

пиріжок

А можна сказати "тьма часу"? Мовне чуття трохи протестує, але хочеться, щоб можна. Бо оце придумалося:

Сьогодні я лягаю рано.
Оце я висплюсь! Часу -- тьма!
Лише комени махом гляну , . .
. . .
Дарма.


Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/81109.html.

Tags:

про расизм, чи що

Знову про то, що за саме це їх і не люблять. На цей раз -- зовсім про інше. Діаметрально протилежне, в перерахунку на геометрію.

Зранку по радіо на NPR Forum якийсь чувак розповідав про те, як починаючи з Ніксона, правоамериканці пробували осідлати галопуючий racial resentment, а Трамп його не просто успішно осідлав, а ще й розганяє в подвійний галоп. (Чорт його знає, як перекласти цей расовий резентмент на українську. Англійська Вікі пише, що це сучасний расизм, расизм лайт, най буде резентмент, поки не виясню, як воно точно перекладається.) Це, звичайно, правда, але не вся правда. Не знаю, чи вони про це говорили по радіо, я лише перших 15 хв. Форума слухав, але, якщо вже заговорили про галопуючий расовий ресентмент, варто задуматися, чому саме він галопує і що ти, %юзернейм, можеш зробити, щобі цей резентмент галопував менше, а то і, взагалі, перейшов на рись.
Так от, я давно вважаю, що цей резентмент до певної міри підігрівається двома логічними хибами, характерними в першу чергу для антирасистського дискурсу. Хиба перша: утотожнення расизму і рабства. Хиба друга: пояснення расового профайлінґу (racial profiling) расизмом. Обидва дискусійних ходи не просто хибні, а шкідливі і несправедливі.
1. З расизмом і рабством це чисто американська фішка, для неамериканців, надіюся, очевидно, чому расизм ніяк не був ні причиною рабства взагалі, ні скільки завгодно характерною його ознакою. Максимум, він був потворним побічним ефектом рабства в США і, може, десь в Західнійх Європі в XIX столітті. Досить подивитися на все інтрарасове рабство в тому ж XIX столітті, та і в XX... Тим не менше, я сам чув дискусії, коли лише спроба зауважити, що не всюди і не завжди раса людини автоматично визначала її роль в ієрархії вільний/раб, автоматично вішала на автора цеї спроби ярлик расиста.
2. З профайлінґом і складніше, і простіше. Складніше, бо расовий профайлінґ і справді частенько іде від банального расизму. Але далеко не завжди, а крім того, інтерпретація профайлінґу (скажімо з боку поліцейського) саме расизмом легко розбиваються простими контрприкладами. Тим не менше, я наполягаю, що несправедливо і шкідливо пояснювати нормальній, природній і часто абсолютно не замішаний на апріорному ставленні до чужоиго кольору шкіри байєсівський підхід до життя расизмом.

P.S. Цікаво, з'являться бажаючі погратися в "ти шо, хочеш сказати, що жертва сама винна" ? Навряд, але можуть. Це популярний хід в умовах нинішньої дихотомізації всього, коли якщо ти не з нами, то проти нас.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/80813.html.

З жиру бісяться

В цих ваших інтернетах сьогодні пишуть, що шкандаль, кудикотиться світ: якась дівчина з Юти купила собі на випускний традиційну китайську сукню, постнула десь свою знимку в цій сукні, і тут раптом, вони з цього проводу глибоко обурені і ображені, бо культурна апропріація, а-я-яй. Власне, з цього приводу і сабж. Я джерел, де обурюються, не читав, тому не знаю, хто саме ці "вони": молодь, традиціоналісти, ліві, праві, китайці, велосипедисти. Але ось саме за це їх і не люблять. О, заодно придумався хороший новий теґ: записів такого типу ще буде.

Ну яка, до холєри, різниця? Особливо смішно це почути від китайців. Не лише тому, що вони самі з ентузіазмом продають свої традиційні сукні кому завгодно (я знаю -- Юлі на шовковій фабриці в Сучжоу продали таку ж, а хотіли продати хоч півкитаю, коби гроші), а в першу чергу тому, що в Китаї, особливо останнім часом, настільки активно апропріюють чужі культури, дизайни, технології і просто ідеї, що куди там одній нещасній ютській школярці.

На всякий випадок: я, як самопроголошений представник української культури в світі взагалі і в Штатах зокрема, офіційно дозволяю всім ютським і неютським студенткам, студентам і який там суфікс у альтенативно визначених студентоґендерів вбирати на себе вишиті, в'язані, ткані і інакше прикрашені сукні, сорочки, шаровари, жупани, горбатки, свитки, крисані, ґуґлі, кожухи, хустки, очіпки, постоли, чоботи, писанки, бартки, булави, перначі, макітри, макогони і т. д. і т. п і н. п. Вбирати на випускні, впускні і інші нагоди, а також знімати потім повністю або частково, якщо раптом в сукні (сорочці, шароварах і далі за списком) незручно робити те, що вони там після випускних роблять. Аби лише все робили тото усе добровільно і відповідально, і аби їм си то сподобало. Дай їм всім, Боже, здоровлєчка! Файно дякую. Щиро ваш. Малий Ґорґан

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/80606.html.

Кінець філософії

Вікіпедія котиться в тартари. Ще якiсь пару років тому вона практично вся асимптотично збігалася до (поважного такого заняття) філософії. Навіть специально про це написали Getting_to_Philosophy сторінку. (Цікаво, що сторінка існує лише трьома мовами: англійською, французькою і... українською.) Молодці! Але це було два роки. А зараз, чи то через Трампа, чи через путінхуйло, але все, зникла така прекрасна асимптота! Зараз все збігається до банальної природничої науки, після якої входить в коротенький замкнутий шестикроковий цикл: natural science → science → knowledge → fact → reality → physics → natural science → ...
Пічалька.

Навіть сама по собі філософія за якісь 13 (або 20, там в одному місці можна двояко рахувати) кроків доходить до тої ж natural science.

Піти, відредагувати українську вікісторінку, чи що?...

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/80194.html.

Молодята

На тему до весілля ветерана АТО, про яке я писав пару тижнів тому. Я обіцяв дати посилання на краудфандінґову сторінку. Виявляється, така сторінка вже пару місяців як є, якісь люди навіть через неї вже долучилися до подарунка молодятам:
https://www.youcaring.com/dmytromedvedhannabandura-1085410

Хочете просто подаруйте щось молодим. А хочете приходьте ще й на весілля. Правда, ми там з Юлею будемо співати для Дмитра і Ганни пісню про кохання, але не переживайте, вона коротка, можна перетерпіти :)

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/80087.html.
Я хотів би організувати краудфандінґовий збір грошей для подарунка молодій парі, про яку я писав в попередньому пості. Але не знаю, що вибрати. Якщо в кого є якийсь досвід, враження, думки, whatever, поділіться, будь-ласка, врятуйте мене від зайвого ґуґління!
Дякую.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/79688.html.

Save the date: 2018.04.22

Він харків'янин. Не знаю, ким він був до початку війни, може, навіть і військовим. Але після початку війни Він воював за Україну. Вже будучи офіцером ЗСУ, прикордонником, Він зустрів Її.

Вона звідкись з Луганщини. З тої частини, де зараз орки. Не знаю, як їй випало зустріти Його, але коли вони закохалися і почали зустрічатися, орки цим зацікавилися. Там, де жила Вона, орки були чеченські, злі і ще дикіші за своїх, дамбаських. Тому тікати довелося нелегально, контрабандою в багажі тих пасажирів бусика, в яких був офіційний дозвіл і не було чутки про нареченого бєндєровца.

Потім знову булa війна. Не до весіль. Складне поранення. Він вижив, але ледве. Минулого року йому повезло попасти на якусь реабілітаційну програму в США, десь біля ЛА, а на тиждень, силами волонтерів, і в наші краї. Рік лікування допоміг психологічно, але це і все, ходити Він уже не зможе... Багато чого не зможе. Тим не менше, Вона залишилася поряд з ним. Я не знаю, що і як думає людина, коли приймає таке рішення... але Вона погодилася залишитися поряд з ним назавжди. А ще, вони пробують влаштувати своє життя тут, в США. Тому що в Україні, звичайно, багато що стало краще, ніж було, але тут людина в інвалідному візочку може жити, а там, поки що, на жаль, лише сидіти вдома.

Важко собі уявити, які труднощі чекають молоду сім'ю з такими початковими умовами. Особливо, враховуючи, що вони ще не одружені. Тому я, разом з українською громадою Сан Франциско, прийму посильну участь в тому, щоби їм допомогти. Хоча би тим, щоби зробити їм гарне, справжнє весілля. З платтям молодої, гостями, музикою. І святові -- бути. Весілля відбудеться 22 квітня в українській православній церкві Св. Михайла в Сан Франциско. Отець Георгій дасть шлюб. Церковна громада предоставить приміщення для святкування. Кілька волонтерів це приміщення прикрасять. Їжу частково приготують на місці, частково принесуть гості. Залишається головне -- потрібні власне гості. Принести подарунок, щоби допомогти молодятам матеріально. А ще прийти на весілля, щоби допомогти їм морально, щоби таки зробити їм це свято.

Якщо ви живете в наших краях, що би ви не запланували собі на 22 квітня, подумайте може, саме ці плани можна перенести? Тому що це весілля пропускати не варто. Запрошую!

R.S.V.P., очевидно, а я вам напишу деталі.

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/79444.html.

історія, родина

Старі папери...

Мама розбирає шухляду з старими книжками, конспектами лекцій, записниками. Щось викидається, а на щось не піднімається рука. Знайшла yearbook (як це іншими мовами?) стрийської гімназії за тридцять перший рік -- там тоді викладав латину мамин двоюрідний дідусь. Виписані вчителі, позиції. Списки учнів. В першому класі -- Богдан Бандера, в четвертому -- Василь Бандера. Ще імена знайомих сім'ї і просто відомі імена. Степан на той час уже закінчив. Мама каже, дзядзьо Михайло його теж учив. Мамин тато вчився разом з Степаном, а загинув в Освенцімі разом з двома середніми братами, Василем і Олександром. Десь там же вчилися мої бабусі, одна вже мала закінчити, разом з Олександром Бандерою і Львом Ребетом, друга мала би бути в списках. Приїду вліті до Тернополя, подивлюся.

І що з цими паперами робити?

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/79221.html.

Tags:

Mar. 28th, 2018

Оскільки всі нинішні новини підстроюються під споживача, то я очікував, що, в силу очевидного ухилу україномовних джерел в бік від Москви, я сам побачу новини про Кемерово в такому форматі, який би роздмухував мою мізорусію (я продовжую вважати, що це таки мізоерефія, а не русофобія). Але нє, вперше мені це сказала місцева знайома (сама родом з Пітера, чоловік з Дону). Каже, що їхні родичі в Росіії їх переконують, що пожежа в Кемерово -- робота американських спецслужб, що "всі про це знають".

Навіть не знаю, який би тут ще теґ поставити...

Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/79072.html.

Latest Month

July 2018
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Profile

baker
malyj_gorgan
malyj_gorgan
Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner